Українські філософські основи

Філософський центр «Волі» виростає з кількох українських ліній думки. Вони сходяться в уявленні про людину як цілісну істоту, що пізнає правду, береже гідність і відповідає за вчинок.

Серце і цілісність

Памфіл Юркевич описував серце як осередок цілісного духовного життя. Розум дає поняття й пояснення, однак життєве рішення охоплює почуття, волю, досвід і моральне чуття. У практиці це означає увагу до тілесного переживання разом із точним мисленням.

Сродність

У Григорія Сковороди сродність — відповідність праці та способу життя власній природі й здібностям. Вона відкривається через досвід. Тому практика пропонує малі оборотні проби: зробити крок, подивитися на наслідок і скоригувати напрям без різкого вироку всьому життю.

Свобода і гідність

Українська література показує свободу в умовах, які людина не обирала. У Шевченка гідність говорить правду перед силою. Леся Українка поєднує внутрішню свободу з творчою дією. Стус тримає власний лад у просторі крайнього зовнішнього примусу. Ці твори не дають однієї інструкції; вони розширюють уяву про можливий вчинок.

Правда

Правда в практиці починається з точного опису події. Далі людина визнає власне переживання, імпульс і межу впливу. Така послідовність захищає від двох помилок: видати думку за факт або прикрити спостереженням бездіяльність там, де потрібен захист.

Вчинок

Внутрішня свобода набуває форми у вчинку. Тому кожне спостереження завершується доступною дією: відповісти, утриматися, попросити, поставити межу, вийти з небезпеки, виправити завдану шкоду або зробити малу пробу. Наслідки дають матеріал для наступного перегляду.

Повні твори й порядок читання зібрано у розділі «Читання і практика».